Марихуана сколько стоит Когалым Бошки Шишки MAZAR Каннабис план

Я просто сижу на своей кровати в своей комнате, крутя закладки в руках и размышляя о том, как устроен мир. Я больше не хочу быть частью этой не мытой загнивающей России. Я хочу уйти далеко отсюда, где мои друзья и я сможем жить своей жизнью, без преследований и осуждения. Транки лежат рядом со мной, готовые помочь мне расслабиться и забыть обо всем этом. Марихуана - это мое спасение, мой выход из этой сумасшедшей реальности. Я покупаю шишки у своего дилера, он знает, что я надежный клиент. Я знаю, что он доставит мне качественную травку, которая поможет мне расслабиться и забыть обо всем овердохуя. Мы с друзьями собираемся в моей комнате, чтобы отдохнуть от этой суеты и припариваться вместе. Пахнет травкой и попперсами, и это создает атмосферу спокойствия и свободы. Мы отключаемся от реальности и проперло нас в параллельную вселенную, где все проблемы решаются одним прикладом дропнутых шишек. Я смотрю в окно и вижу, как Россия мелькает за окнами. Это мое прощание с этой страной, с этой системой, которая не понимает нас. Я знаю, что я никогда не вернусь сюда, я оставлю все это позади и создам новую жизнь, где я буду свободен и счастлив. Я собираю свои вещи и вместе с друзьями отправляюсь на поезде, чтобы покинуть эту загнивающую Россию. Мы ставим на стол полный тубусов с травкой, все, что мы когда-либо курили. Это наш подарок для новой жизни. Пока я сижу на поезде, я размышляю о том, как я покидаю эту страну, как покидаю все трудности и проблемы. Я понимаю, что это решение не легкое, но оно необходимо для моего собственного благополучия. Я знаю, что новая жизнь будет свободной от осуждения и стигмы, свободной от этой загнивающей системы. Я знаю, что я сделал правильный выбор, купив эти шишки марихуаны и уезжая из этой не мытой России. Мы с друзьями планируем создать нашу собственную коммуну, где мы будем жить своей жизнью, свободные от всех этих ограничений. Мы будем выращивать собственные закладки и делиться ими друг с другом. Я вижу свет в конце тоннеля. Я знаю, что у меня есть будущее, где я буду свободным и счастливым. Так что прощай, Россия. Я ухожу, чтобы найти себя и свое счастье. И я знаю, что я сделал правильный выбор, купив эти шишки марихуаны и уезжая из этой не мытой загнивающей России.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...